Вірний присязі до останнього подиху
На долю Володька Максима Миколайовича випало чимало випробувань ще з дитинства. Народившись 22 жовтня 1989 року в Одесі, вже за кілька років хлопець разом з мамою Ольгою Миколаївною переїхав жити в Острівку, що на Очаківщині.
- На своє життя нарікати було ніколи та й нікому. Міцну родину створити не вдалось. Чоловічого плеча поряд не було. Тому, переїхавши в село, кожного ранку, ще й сонце не зійшло, вже бігла на ферму - доїла корів. Іншої роботи в селі не було. Працювала, щоб заробити копійчину, аби вистачало на життя. Підростав син, який для мене був справжнім сонечком, - крізь сльози почала свою розповідь про сина згорьована мати. – Він був для мене і порадником, і надійним помічником. За що б не брався, все вмів зробити. Я раділа. Раділа, що в школі добре навчався. Раділа, що вступив до Миколаївського аграрного університету. Раділа, що здобув базову вищу освіту – бакалавр, за спеціальністю механізація та електрифікація сільського господарства. Ще навчаючись у виші, захопився 
кресленням. Воно йому легко давалось, на відміну від інших студентів. Його креслення були неймовірні. Тому роботи завжди посідали призові місця. Викладачі визнавали, що в хлопця талант. Та розвивати його не поспішав, - з гіркотою в голосі додала мати, - Він поспішав жити.
З 22.10 2010 по 13.10.2011 року Максим проходив строкову військову службу на посаді командира відділення в/ч 3024, що на Львівщині. Повернувшись з армії пішов працювати на Очаківську дільницю Регіональної газової компанії Миколаївгаз. Попрацював там недовго, бо події в Криму, а згодом і на сході нашої держави відкоригували подальшу долю хлопця. І вже з 19 березня 2014 року Максим проходить військову службу за мобілізацією в Очаківському районному військовому комісаріаті на посаді начальника служби захисту інформації. А в листопаді цього року відбуває в зону проведення антитерористичної операції, до військової частини – польова пошта В1079 на посаду начальника речового складу, адже серцем відчуває, що в такий нелегкий для країни час він має бути на передовій.
Після демобілізації, для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України старший сержант, учасник бойових дій Максим Володько вдруге добровільно приходить до Очаківського РВК, аби його знову призвали до лав Збройних Сил України.
З 6 серпня 2015 року по 24 серпня 2016 року ніс службу спочатку у в/ч пп В 3950, а потім на посаді старшого сержанта – командира гармати у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді – тактичне формування Сухопутних військ Збройних Сил України, що базується в місті Коломиї на Іванофранківщині.
За час, проведений в зоні бойових дій, 27-ми річний юнак не раз виконував бойові завдання. Слова Військової Присяги: «Я клянусь захищати українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності. Я присягаю ніколи не зрадити народу України» проніс через своє, таке ще юне життя. Смертельна небезпека чатувала на нього саме в день, коли Україна відзначала чергову річницю Незалежності. Він стояв на бойовому посту в районі села Костянтинопільське Мар'їнського району Донецької області Стояв, бо любив свою країну, любив свою матір, любив свою землю. За них стояв Володько Максим до останнього подиху в грудях…
Вічна пам'ять Герою! Глибока шана його матері!
С.М.Мандибура
