«От такі вони хлопці зі слобідки»
Майор Сергій Кривоносов, майор Євген Півень, майор Павло Колесников… Однаково починається їх біографія: народилися в сім’ї військовослужбовця. Їх об’єднувало не тільки однакове військове звання, одна рідна військова частина – 79 аеромобільна бригада. Їх об’єднувала насамперед любов до Батьківщини, почуття патріотизму та основне правило життя – «ніхто крім нас».
Павло Олександрович Колесников народився 8 квітня 1975 року у місті Могилів-Подільський Вінницької області у сім’ї військового авіатехніка. Уродженці Могилів–Подільского Колесников Олександр Андрійович та Колесникова Лідія Петрівна у зв’язку з службовою необхідністю переїхали з Поділля до краю квітучих акацій – міста Миколаєва. Оселилися на слобідці, де 1 вересня 1982 року їх син Павло пішов до першого класу Миколаївської середньої школи №53. За сімейною традицією прийняв рішення стати офіцером. Після закінчення школи у 1992 році вступив до Одеського вищого загальновійськового командного училища, але доля вирішила інакше: продовжив навчання у Харкові. Курсант Павло Колесников 22 червня 1996 року закінчує Харківське вище танкове командне училище та отримує звання лейтенанта, військову кваліфікацію – інженера по експлуатації бронетанкової та автомобільної техніки. Їде служити до чарівного чернігівського поліського краю. У славнозвісному місті Десні пройшов нелегкий шлях від командира взводу до викладача технічної підготовки у 300 навчальному гвардійському полку при 169-му навчальному гвардійському центрі Північного оперативного командування. Знову крутий поворот долі – 20 грудня 2004 року Павло Колесников звільнений у запас у зв’язку скороченням штатів і він повертається до Миколаєва. Спочатку працює в правоохоронних органах у Центральному райвідділі міста Миколаєва. Далі – на одному з миколаївських підприємств з продажу та налагодження електричного обладнання. Звичайне життя пересічного миколаївця: робота, сім’я. Вільний час віддає родині: оселя, дружина, дача у Лупарево. Дружина Світлана згадує ту чутливість, повагу з якими Павло відносився до батьків. Майже кожного дня провідував Олександра Андрійовича – військового пенсіонера, мати Лідію Петрівну, яка усе життя пропрацювала вихователем дитячого садка. Турбота, щира любов сина до батьків ніяк несхожі на молодь сьогодення. Павло та Світлана довго чекали на дитину. Небо почуло їх благання – народився син, назвали його Даниїлом. Чолов’яга звичний до міцної броні та громового гуркоту танкових двигунів перетворюється на уважного, ніжного, турботливого вихователя сина. Вільний від праці час присвячений тільки сину: разом на прогулянку, а то і до річки – на рибалку. Ось воно справжнє чоловіче щастя – збудував дім, посадив сад, народив сина. Попереду здавалося тільки безхмарне небо, чарівні південні ранки, яскраве та спекотне літо, багата на палітру фарб та врожай таврійська осінь…
2014 як рік коня, дійсно став гарячим, багатим на події, які розвивалися нестримано та несподівано. «Зелені істоти» заповнили Крим, шахтарський край бурлить різноманіттям гасел та брякає зброєю. З початком агресії на Кримському півострові офіцер запасу Павло приходе добровольцем до Центрально-Миколаївського ОРВК. 19 березня 2014 року на підставі Указу Президента України №303 від 17 березня 2014 року майор Павло Олександрович Колесников призваний по мобілізації та зарахований у штат військкомату на посаду заступника військового комісара начальника мобілізаційного відділення. Кадри вирішують все – це правда життя і через п’ять місяців 19 серпня майор Колесников був відряджений до 79 аеромобільної бригади для подальшого виконання завдання.
У соціології існує поняття «опосередкованого зв’язку» – це зв’язок між людьми, які розділені простором та не мають знати одна про одну, але вони обов’язково впливають одна на одну своїми діями та вчинками. В даному випадку краще цього опосередкованого зв’язку і не було би. Жив собі чоловік, жив в безмежних українських степах неподалік теплого Чорного моря, кохав, ростив сина, працював, надаючи життя електроприладам та механізмам. Десь в Удмуртії або у Тулі живе друга людина, вірніше істота, яка також працює з залізом, створює з холодного металу гарячі прилади, які навпаки повинні були забирати життя. Так змайстрував той «лівша» гвинтівку крупного калібру, таку щоб нищила людину з великої відстані, пробиваючи, навіть, такий захист, як броневий жилет. А від Казбеку до Єнісею жила ще одна істота, яка тільки й могла, що влучати у будь кого: людину, тварину; не так це для цієї істоти і важливо.
Ой доля, доля, «судьба» як кажуть росіяни, «кізмєт» як кажуть на Кавказі, вона в будь-який час залежить від законів діалектики. Неможна ввести в оману соціологію, діалектику, вони завжди діють…7 листопада 2014 року спрацював опосередкований зв’язок. Спрацював він у аеропорту міста Донецьк. Склад групи української військової частини був обстріляний з боку озброєних терористичних формувань. В ході бою майор Павло Олександрович Колесников загинув від кулі снайпера.
ГЕРОЯМ СЛАВА!
З відповідними військовими почестями підполковник Павло Олександрович Колесников був похований у місті Миколаєві. Указом Президента України № 915/2014 від 04 грудня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Товариші по військовій службі з Центрально-Миколаївського ОРВК піклуються про увічнення пам’яті підполковника П.О. Колесникова. На фасаді приміщення будівлі військкомату розміщено меморіальний стенд, присвячений Павлу Колесникову. Також офіцери зібрали кошти на створення пам’ятного куточку у миколаївський середній школі №53, яку закінчив їх військовий побратим. Залишиться пам’ять про нього і у мешканців Миколаєва. Пройде набагато часу коли імена загиблих будуть носити вулиці міста, учбові заклади.
Березний С.М.
