Йому було 33…

Погляд воїна-захисника навіки закарбовано до народної пам’яті. Погляд, де немає ні страху, ні благання, ні каяття, ні відчаю. Адже його завжди переповнює гордість, що сьогодні він боронить українську землю і боронить до останньої каплі крові. В погляді капітана ІІІ рангу, начальника групи десантного забезпечення 73-го Морського центру спеціального призначення військової частини Військово-Морських Сил Збройних Сил України Володимира Костюка – погляд неньки - України. Гордої, нескореної і незламної, яка ніколи не зігнулася і не зігнеться перед ворогом.
26 липня 2014 року в День професійного свята парашутистів Володимир дав своє останнє в житті інтерв’ю. Ми завітали до частини, коли офіцер ретельно готував до стрибків військовослужбовців.
З захопленням розповів Володимир чому з 26 липня 1930 року веде відлік свято парашутистів. «Саме цього дня, - зазначив офіцер, - група радянських воїнів-парашутистів на чолі з Б. Мухортовим вперше здійснила під Воронежем серію стрибків з літака. Та історія, що пов’язана з винаходом парашута сягає далекого 1911 року, коли ентузіаст та інженер-самоучка Гліб Котельников запатентував успішний винахід «РК-1» – засобу, що не допускав би жертв в результаті авіакатастроф чи падіння з великої висоти. То був перший у світі парашут. 
За логікою, його мали б взяти в серійне виробництво. Однак, як це часом буває, бюрократи провалили його випробування і винахід був відхилений з формулюванням – за непотрібністю. Та Котельников продовжував роботу в цьому напрямку, створюючи нові вдосконалені зразки. Ні для кого не секрет, що саме зародження вітчизняного парашутизму подарувало історії чимало героїв і вивело обороноздатність країни на якісний рівень. Знаково, що саме в День парашутиста 15 першоразників здійснили стрибки з парашутом», - підкреслив Володимир. І додав, що до стрибків готувались ретельно. Повітряно-десантна підготовка і стрибки – це не лише емоції та адреналін. Це відвага і сміливість, шліфування професіоналізму, що особливо важливо в наш час, коли на сході держави йде війна. Ми побажали військовим, аби кільце висмикувалось завжди вчасно, приземлення були вдалими і поряд відчувалось плече побратима. А Володимир Костюк на прощання додав: «Ми готові й життя своє віддати, аби в Україні знову запанував мир та спокій».
За кілька днів Володимир з побратимами відправився до зони АТО. Рідним не поспішав говорити, все частіше відмовчувався, розповіли при зустрічі батьки Галина Дмитрівна та Микола Іванович Костюки. «Напередодні лише повідомив, що їде на Дніпропетровщину, здійснювати стрибки. Та серце моє відчувало біду. Мамо, ти повинна бути готова до всього і завжди пам’ятати, що твій син – військовий, а на сході нашої держави йде реальна війна. Я й сама це добре розуміла, що він військовий і повинен бути там, де найгарячіше. Але хотілось зупинити, вберегти».
Народився Володимир 17 березня 1981 року в селі Яківка Тлумацького району Івано-Франківської області. Він з дитинства був лідером. То ж хлопці до нього дослухались. Коли підріс, почав мріяти про професію військового. Зразком і прикладом для сина завжди був батько. За рік після школи вже навчався в Одеському інституті сухопутних військ на факультеті розвідки. Гордість переповнювала груди сина, коли приїжджав до рідної Коломиї. Батьки теж раділи за сина, хоча розуміли, що небезпека чекатиме його всюди. А він не нарікав. Всі негаразди служби сприймав як і належало справжньому чоловікові. Набувати офіцерського досвіду його скерували до навчального центру Десна, що на Чернігівщині. Був суворим і вимогливим на посаді командира навчального розвідувального взводу навчальної розвідувальної роти Окремого навчального батальйону, навчального гвардійського центру Північного ОК. Та вже за рік молоді солдати телефонували і дякували офіцеру, що вони пройшли з честю школу зрілості. Але Володимира вабило море. Тож він зробив все можливе і не можливе, аби продовжити службу в 73-му Центрі морських спецоперацій – спецназі українських військових сил, або як їх називають морські котики. З грудня 2004 він вже обіймав посаду водолазного спеціаліста групи спеціальних операцій загону спеціальних операцій ВМС ЗС України. А з жовтня 2010 – начальник групи десантного забезпечення загону спеціальних операцій. Служити в цій частині було почесно. В/ч А1594 після проголошення незалежності України була першою серед частин Чорноморського флоту колишнього СРСР, яка у повному складі зі зброєю та технікою увійшла до Збройних Сил України. Починаючи з 1999 року військовослужбовці брали участь у миротворчих операціях. Стали регулярними спільні навчання з представниками інших держав. Володимир свою майстерність вдосконалював під час спільних навчань з військами НАТО в Канаді, Хорватії. Бездоганно володів французькою мовою і це йому дуже допомагало. Бойова підготовка залишалась пріоритетом у частині. Різні завдання ставились перед військовими – десантування водолазів-розвідників на воду разом з підводними засобами руху, практичним виконанням завдань під водою, виконання навчально-бойових завдань під час польових виходів та спеціальних зборів у гірських умовах, на Тендрівській косі. Підготовка Володимира була відмінною. Хлопцеві було 33… Він був повен надій, сподівань та планів на майбутнє.
31 серпня 2014 року, під час виходу з Іловайського котла так званим «зеленим коридором» Володимир Костюк ще встиг зателефонувати дружині, а за кілька годин загинув за Україну.
В Очакові прощання з Героєм проходили 9 вересня 2014 року. Останні слова шани та поваги прозвучали з уст заступника командира ВМС ЗСУ, капітана І рангу А.О. Урсола, тимчасово виконуючого обов’язки командира в/ч А 1594 капітана 2 рангу В.В. Савенка та побратимів.
Похований Костюк Володимир Миколайович у Коломиї на Алеї Слави. Рішенням Коломийської міської ради від 13 жовтня 2015 року №2363-58/2015 за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті України, жертовне служіння народові Костюку Володимиру Миколайовичу посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин м. Коломия». Рішенням Вінницької громадської організації Союзу ветеранів військової морської розвідки нагородили Морським Хрестом «За розвідку».
Указом Президента України №817/2014 від 21 жовтня 2014 року за особливу мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Костюк Володимир Миколайович посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

С.М.Мандибура