Людина честі
«Честь», «гідність»… - дуже часто ці слова ми чуємо в репортажах ЗМІ, виступах політичних діячів, втім далеко не для всіх ці слова мають реальне змістовне навантаження, а ще для меншості є не простими словами, а нормою життя.
Одним з таких людей був Костянтин Павлович Сергієнко, уродженець м. Миколаєва, 1981 року народження. По закінченню школи він вступив до училища та закінчив його із спеціальністю «радіотелемайстер». Були ще в житті і навчання, і самонавчання, проблеми і особисті перемоги… Та одруження в 2006 році змусило інакше дивитися на світ, особливо після народження доньки, яку надзвичайно любив та леліяв. Із вмілими руками та друзями організував бригаду та професійно виконував будівельно-ремонтні роботи. Привітність, дружелюбність та відданість Костянтина – це відзначали та цінували з перших хвилин знайомства навіть сторонні люди.
Все змінилося з початком буремних подій на Сході. Хоча Костянтин не проходив строкову службу в армії та не мав військової спеціальності, після перших смертей пішов до військкомату добровольцем. Причому це рішення не обговорював з рідними, навіть з дружиною, а просто всіх поставив перед фактом: «Хто як не я?!»
Після проходження навчання на базі Широколанівського полігону був зарахований в якості стрільця до 1-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади. І хоча до моменту відправлення до частини у К. Сергієнко була можливість уникнути служби, і пропозиції відповідні були, та він не відступив і казав: «Я не боягуз».
Після транспортування до місця проходження служби, стрілець Костянтин Павлович Сергієнко, як і в Миколаєві, не міг пройти байдуже біля голодної та покинутої собаки чи кота, вони миттю опинялися у нього на руках і приласкані отримували щось поїсти, хоча нестача продовольчого забезпечення і самим солдатам батальйону добряче дошкуляла.
В коротких телефонних розмовах з рідними, крім окремих побутових негараздів, не вдавався у деталі служби, а пережити довелося всякого.
З настанням холодів дружина та рідні через знайомих передали посилку з теплим одягом, дитячими малюнками-побажаннями. І коли вже отримали підтвердження про отримання посилки на блокпості, надійшла від військкомату страшна звістка про смерть. Як з’ясували пізніше, 29 жовтня 2014 року о 23.30 знаходячись на бойовому чергуванні на блокпості поблизу села Новомихайлівка Мар'їнського району Донецької області, потрапив під мінометний обстріл. Закривши собою товариша, Костянтин отримав смертельне поранення, від якого невдовзі і помер. За словами волонтерів та офіцерів батальйону обстріл здійснювався силами розвідувально-диверсійних груп російських військ, оскільки «ополченці» не мали ні такої підготовки, ні екіпірування, ні професійного снайперського забезпечення.
Після смерті тіло Костянтина було відправлено до м. Дніпропетровськ, звідки після впізнання дружиною, він був транспортований та похований у м. Миколаєві. На похованні крім рідних та командира прийшло більше 500 людей.
В школі, де навчався Костянтин, встановили пам’ятну дошку, адже пам'ять про людину честі в серцях закарбується назавжди, він не розповідав і не роздумував про патріотизм, відданість, гідність, він просто був ЛЮДИНОЮ.
Ліньов А.А.
