«Морський котик» з міста Миколаєва

Мої бідні батьки до тебе не знали
Як мало коштує втратити сина.
І краще самі би раніше вмирали,
Щоб не бачити як гине їхня дитина.
Андрій Кузьменко

Тяжко усвідомити втрату близької людини, а особливо єдиного сина. Для живих батьків найбільш складним у житті є пережити смерть власної дитини, яка віддала своє життя за боротьбу проти змов та зла, за незалежність та волю країни, виконуючи військовий, а саме найголовніше чоловічий обов’язок – захист Батьківщини. Дмитро Володимирович Красов – один з таких Героїв, Чоловіків з великої літери.
Дмитро Красов народився 01 листопада 1975 року в м. Миколаєві. Перші три класи навчався в загальноосвітній школі м. Миколаєва № 41, потім, переїхавши з сім’єю в інший район міста, пішов до школи № 38 та закінчив в 1992 році одинадцять класів.
В 1992 році Дмитро почав працювати збірником судовим на заводі ім. 61 Комунара, але був звільнений у зв’язку з призивом на строкову військову службу. З 1993 по 1995 роки проходив службу в ракетних військах Збройних Сил України (м. Хмельницький). Як розповідає мама Дмитра Олена Миколаївна: «Армія дала поштовх синові у здобутті вищої освіти». І вже після служби Дмитро їде до Росії у м. Белгород, де з 01 вересня 1995 року стає студентом Белгородського державного університету.
Ще під час навчання у вузі Дмитро почав зустрічатися з дівчиною і вже 13 березня 1999 року вперше стає батьком доньки Олени, яка на даний час проживає в Росії. Цього ж року, навчаючись на денній формі навчання, починає працювати в органах внутрішніх справ УМВС м. Белгорода (Російська Федерація). В 2000 році отримав диплом за спеціальністю «Юрист» кваліфікації «Юриспуденція».
За період служби в органах внутрішніх справ УМВС м. Белгорода Дмитро приймав участь у бойових діях на території республіки Чечня (2002 р.). Під час бойового завдання він отримав поранення і батьки вирішують забрати його на Батьківщину – в Україну, де починається нова сторінка життя Героя.
На Батьківщині протягом нетривалого часу Дмитро намагався працювати і охоронцем, і менеджером в різних організаціях, але вища освіта дала про себе знати. І вже з 2005 по 2007 роки він працює юрисконсультом у фінансовому управлінні Миколаївської обласної державної адміністрації, де познайомився з другою «цивільною» дружиною, а 21 березня 2008 року в нього народився син Сергій. Проте сімейне щастя було нетривалим… в 2010 році дружина Дмитра померла.
В 2007 році Дмитро Красов вирішив влаштуватися на роботу до Територіальної державної інспекції з питань праці у Миколаївській області на посаду державного інспектора, проте в 2011 році звільнився за власним бажанням і почав працювати головним спеціалістом Інспекції з питань захисту прав споживачів у Миколаївській області, але у листопаді 2013 року був вдруге призначений на посаду головного державного інспектора праці в Територіальній державній інспекції з питань праці у Миколаївській області.
В характеристиці з місця роботи зазначено, що Дмитро за час роботи виявив себе як досвідчений спеціаліст, професійні знання і навички якого забезпечували високий рівень виконання службових завдань та обов’язків. Проявляв відповідальність та завзятість при виконанні своїх посадових обов’язків та доручень керівництва, самостійність у роботі, орієнтацію у складних ситуаціях, виявляв розумну ініціативу.
В 2011 році життя Дмитра знову налаштовується, він познайомився з дівчиною, яка 29 червня 2012 року народжує йому доньку Поліну. У Героя були свої плани, мрії на майбутнє, але ситуація в державі початку 2014 року внесла корективи в життя матроса. В березні 2014 року Дмитро отримує повістку з Центрального районного військового комісаріату м. Миколаєва. Як згадує мама Олена Миколаївна: «Дмитро відразу пішов до військової частини, а мені сказав, що Батьківщину треба захищати, Батьківщина – одна».
Матрос Дмитро Володимирович Красов був зарахований до особового складу військової частини А1594 на посаду стрільця відділення охорони та обслуговування органів військової контррозвідки Служби Безпеки України    73-го морського центру спеціального призначення, де і проходив військову підготовку. Протягом служби у Збройних Силах України показав себе військовослужбовцем, який легко справлявся з завданнями, проявляв розумну ініціативу там, де можливо. Сумлінно виконував службовий обов’язок, був уважним до проблем, які стосуються людей, допомагав вирішувати їх найкращим чином. Досвід, який отримав під час бойових дій на території Чеченської республіки, Дмитро старався передати своїм бойовим товаришам. Він за будь-яких обставин був порядним і чесним, викликав повагу до себе умінням триматися та висловлювати власну думку. Користувався заслуженим авторитетом та повагою у своїх товаришів по службі, завжди дорожив честю та гідністю свого військового колективу. Дмитро був скромним, простим та доступним у спілкуванні, був життєрадісним оптимістом з добре розвинутим почуттям гумору.
Після проходження військової підготовки Дмитра вже влітку відправляють в зону проведення антитерористичної операції. Він мужньо і з честю захищав рідну землю… Але 13 серпня 2014 року життя Героя обірвалося. Під час виконання бойового завдання поблизу селища Грабське Амвросіївського району Донецької області, прикриваючи військового побратима від ворожої кулі, Дмитро отримав смертельне поранення. Матрос Дмитро Красов був першим «морським котиком» 73-го морського центру спеціального призначення, який загинув за територіальну цілісність країни. Поховали Героя 17 серпня 2014 року на Балабанівському кладовищі м. Миколаєва.
Мама Олена Миколаївна розповідає про сина як справжнього патріота: «Він по-справжньому любив рідну землю, любив життя, любив свої дітей, любив роботу, а понад усе – любив Україну». Також Дмитро дуже захоплювався комп’ютерами, часто ходив до комп’ютерних залів. Ще за життя купив собі сучасний комп’ютер, а вже після смерті Дмитра мама подарувала його військовій частині, яка стала для сина рідною.
Олена Миколаївна – жінка з великим та добрим серцем. Кошти, які вона отримала відразу ж перерахувала пораненому солдату з військової частини Дмитра. Олена Миколаївна і зараз підтримує зв'язок з керівництвом та військовими побратимами сина, з волонтерами, які допомагають бійцям в зоні АТО. І зовсім не дивує той факт, що Дмитро Красов став справжнім Героєм, адже його виховала така Жінка.
Дмитро Володимирович Красов за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Указом Президента України від 08 вересня 2014 року № 708/2014 посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а також відзнакою Миколаївської обласної ради «За заслуги перед Миколаївщиною» від 24 жовтня 2014 року.

 Грабович О.В.