Позивний «Балаган»

У 2015 році в Україні з’явився орден під назвою «Народний герой України». Він був заснований з ініціативи волонтера Андрія Боєчка і ювеліра Дмитра Щербакова. І тепер цей «громадсько-народний орден» є доповненням до недосконалої нагородної системи України. Наприклад, громадянин іноземної держави, який би він подвиг не здійснив на славу України, не може отримати звання героя.
Орден має два ступені: для волонтерів і військових. Виготовляється зі срібла 925-ї проби. До речі, срібло для орденів може здати будь-який бажаючий. За словами організаторів, його збирали в 16 країнах світу. Небайдужі люди жертвували дорогі для себе речі з цього металу, що вже надзвичайно символічно і розкриває справжній зміст ордена - народний. Наприклад, український боксер В'ячеслав Узєлков здав в нагородну раду ордена свою срібну медаль, яку отримав на чемпіонаті Європи з боксу в 2002 році. А депутат миколаївської обласної ради Олег Мудрак здав 435 грамів срібла 999 проби в колекційних злитках.
До червня 2016 року цієї нагороди удостоєні понад 200 осіб. Церемонія, сімнадцятого за рахунком нагородження, пройшла в Миколаєві 29 червня 2016 року.
Серед нагороджених в цей день - наші земляки - миколаївці: військовослужбовці та волонтери. Відповідно до статуту ордена, в разі нагородження посмертно, нагорода вручається родичам героя.
Однак родичі представленого до нагороди і нагородженого посмертно Андрія (позивний «Балаган») не були присутні на церемонії нагородження. Замість них були бойові побратими «Балагана», які частково замінили йому сім'ю в останній рік його життя ...
Андрій народився 22 жовтня 1987 року в Москві. З дитинства він був пронизаний російською культурою, любив читати, захоплювався історією. Подорослішавши, він став членом фанатської групи футбольного клубу ЦСКА (Москва), підтримуючи улюблену команду вдома і на виїзді.
Це була середина 2000-х років, коли в Росії вже була при владі нинішня верхівка Кремля. Андрій не міг не помічати «спайки» злочинного світу і влади, деградації частини населення, зростання безробіття. Він не був шовіністом і не підтримував войовничості Кремля, вважаючи путінський режим тоталітарним.
Коли в Росії почалися протестні акції проти влади на Болотній площі в Москві (кінець 2011 - початок 2012 року), Андрій брав в них найактивнішу участь, не боячись висловити свою думку.
Після цього почалися «чорні дні». Його затримували співробітники ФСБ, залякували, обіцяли посадити «далеко і надовго», погрожували розправою з сім'єю.
Андрій прийняв непросте рішення - щоб не наражати на небезпеку свою сім'ю, він виїхав з Росії.
З 2012 року він жив в Миколаєві, швидко знайшов собі друзів, «влившись» в фан-групу МФК «Миколаїв». За словами товаришів, він був товариський, завжди знаходився в доброму настрої, любив жартувати. Звідси і його позивний - «Балаган».
З початку в Києві Евромайдану - Андрій один з його найактивніших учасників. У «найгарячіші» дні протистояння (січень - лютий 2014 року) він був поранений на вулиці Грушевського. «Балаган», хоч і громадянин Росії, але людина з серцем палкого патріота України, розумів, що саме на Майдані зароджувалася свобода.
Однак, як виявилося, після перемоги Революції було рано складати зброю. У березні - квітні 2014 року контрреволюційні сили організували свій «Антимайдан» в Миколаєві і, коли в ніч на 7 квітня вони вирішили йти ва-банк на штурм Миколаївської облдержадміністрації, - це була остання крапля терпіння для миколаївських патріотів, в рядах яких був і Андрій. Він також брав участь у розгоні «антимайдану» і забезпеченні безпеки Миколаївського євромайдану.
А далі - військова агресія Росії в Криму і на Донбасі. Коли в Україні почали формуватися добровольчі батальйони (весна - літо 2014 року), Андрій одним із перших записався в батальйон «Азов». Отримавши звання рядового міліції батальйону патрульної служби особливого призначення «Азов» МУМВС в Київській області, він опинився в зоні проведення антитерористичної операції.
У складі підрозділу Андрій брав участь у вуличних боях за центр Маріуполя (травень - червень 2014 г.), коли проукраїнські сили і армія з іншими силовими структурами зуміли відстояти місто.
1 липня 2014 року, після закінчення режиму тиші, коли бойовикам було надано можливість скласти зброю, сили АТО почали активний наступ на Сході. На початку серпня здавалося, що до перемоги один крок. У цей момент батальйон «Азов» - в авангарді наступаючих військ - у передмісті Донецька, Мар’їнці.
У серпні 2014 року Мар’їнка - одна з ключових цілей наступу сил АТО. Оволодівши цим населеним пунктом, а згодом і Іловайськом, можна було говорити про оточення Донецька і подальше його звільнення.
До батальйону «Азов» Мар’їнку намагалася штурмувати 51-а механізована бригада Збройних Сил України, але з втратами армійці змушені були відступити. 4 серпня бійці «Азова» спільно з бронетехнікою 51-ї бригади зробили ще одну спробу штурму, яка увінчалася успіхом. Добровольці наступали під прикриттям танка, який вів вогонь по бойовикам. Андрій «Балаган» просувався одним з перших і в цей момент бойовики підірвали радіокерований фугас, заздалегідь закладений на дорозі.
Через вибух техніка практично не постраждала, 8 осіб були поранені, а Андрій отримав смертельні поранення, прийнявши на себе основний удар снаряду. Але навіть в останні хвилини свого життя, міцно стискаючи в руках особисту зброю, він вів себе гідно, не впав у паніку, будучи прикладом для бійців.
Прощання з Андрієм відбулося 7 серпня 2014 року, похований він в Миколаєві. Згодом, наказом Міністра внутрішніх справ від 25 листопада 2015 року за № 2496 Андрій «Балаган» був нагороджений медаллю «Захиснику Маріуполя» (посмертно). А 29 червня 2016 року він був удостоєний високого звання «Народний Герой України», орден за № 42. Цю нагороду на церемонії вручення отримали його бойові друзі, які в той спекотний серпневий день 14-го року йшли за ним по дорозі на околиці Мар’їнки...
Нині орден «Народний Герой України» Андрія «Балагана» знаходиться в експозиції миколаївського музею суднобудування і флоту, куди його віддали на зберігання його товариші, оскільки родичі в Росії відмовилися навіть від пам'яті про сина ...
А в нашому місті, в пам'ять про Андрія названа вулиця - вулиця Андрія «Балагана» (колишня Піонерська), а влітку 2015 року, на вулицях Харкова з'явилися графіті на честь Андрія.
У 2017 році в Миколаєві, в парку Перемоги була висаджена алея дерев, яким були присвоєні імена загиблих в АТО миколаївців. Одне з таких дерев - в пам'ять про Андрія... Також, в Україні, в 2017 році вперше відбулося святкування нововстановленого пам'ятного дня – дня Добровольця (14 березня). У цей день Миколаївський обласна рада нагородила пам'ятною медаллю багатьох ветеранів АТО, наших земляків. Медалі «За заслуги перед Миколаївщиною» 2 ступеня № 151 (посмертно) був удостоєний і Андрій.
Після смерті Андрія футболісти МФК «Миколаїв» – команди за яку він вболівав, вийшли на поле з траурними пов’язками, а на річницю смерті на честь Андрія його побратими влаштовують великий турнір зі змішаних єдиноборств під назвою «Дорогу Нескореним», це гасло колись написав Андрій на одному з прапорів, це був його девіз по життю.
На жаль, ми мало знаємо про Андрія в «домиколаївський» період його життя. На сайті «Книга загиблих», де зберігається інформація про всіх загиблих воїнів в АТО, можна прочитати лише скупі офіційні рядки про нього. Однак, там же можна побачити такі слова: «Іноземний брате, твій величний подвиг ніколи не забуде вдячна Україна! За нашу та вашу свободу! Від простої української жінки та її дітей».
Ми віримо, що пам'ять про людей, які віддали найцінніше – своє життя, за спокій і свободу громадян, ніколи не вичерпається і збережеться прийдешніми поколіннями.

М.М.Скарлат