Офіцерська честь

    Гліб Миколайович Григораш народився 21 грудня 1966 року в м.Миколаїв. Його дитинство пройшло серед хлопчаків – однолітків на вулиці Фрунзе. Навчався в середній школі №35, яку і закінчив у 1984 році. Ще з шкільних років Гліб захоплювався туризмом, з рюкзаком за плечима побував у походах в Карпатах, горах Криму, Кавказу. Навчався із задоволенням, був одним з кращих у своєму класі. Показовим є той факт, що йому серед кращих учнів Миколаєва довірили символічну почесну варту біля Вічного вогню.
    Гліб від самого дитинства мріяв бути льотчиком. Але життя завжди прагматичніше і вносить свої корективи в юнацьку романтику.
    В 1984 році Гліб Миколайович вступає до Пермського воєнного авіатехнічного училища, яке закінчив у 1987 році. Потім служба в різних авіачастинах – від Далекого Сходу до Польщі. Після проголошення незалежності України Гліб Григораш продовжує службу старшим техніком з радіотехнічного обладнання в бригаді морської авіації в Кульбакіно. Але після переводу частини в м. Саки і скорочення штату в 2003 році він виходить на пенсію в званні старшого лейтенанта. Чому віддавши військовій службі майже 20 років він мав таке звання? Відповідь лежить на поверхні – принциповість, небажання бути на побігеньках, незручність для командування не давали можливості «заслужити» чергове звання. Мабуть давалось в знаки походження Григорашів з козацького роду – звідси і характер запальний та рішучий. Не випадково дід Гліба, всі його дядьки були військовими, мали нагороди.
    Звільнившись зі служби Гліб Миколайович не міг всидіти спокійно. Він постійно хотів навчатися новому, завжди щось майстрував. Таких як Гліб називають «золоті руки» та «золота голова». Але на першому плані була його дружна сім’я – дружина та дві доньки. Ходили разом в туристичні походи, подорожували. А ще Гліб захоплювався полюванням.
    Коли в Криму з’явились «зелені чоловічки» і розпочалось захоплення військових частин російськими військовими, за іронією долі Гліб саме  перебував на півострові. «Коли Крим був захоплений Росією – розповідає дружина Гліба Наталія Володимирівна – російські козаки крутили руки українським військовим, намагалися поставити на коліна, погрожували. Її чоловік на собі відчув ганебне ставлення  і зневагу. Гліб пишався своїми товаришами, котрі змогли вирвати українську техніку з лап окупантів  та важко переживав зраду інших».
В травні 2014 року під час мобілізації Гліб Миколайович добровольцем прийшов в 19-й батальйон територіальної оборони. Коли дружина Наталя просила Гліба залишитись вдома, він сказав: «Я офіцер, і є таке поняття як офіцерська честь!». А ще – «Якщо я не піду туди (в зону бойових дій – авт.), ворог прийде сюди». Гліб Григораш був призначений заступником командира роти з озброєння і техніки. Спочатку були інтенсивні навчання на полігоні, варта на блокпостах, охорона берегової лінії. А вже 2 вересня 2014 19-й батальйон був відправлений в зону бойових дій, куди і прибув 4 вересня.
    В ніч на 3 вересня 79-та і 95-та аеромобільні бригади здійснили широкий марш-рейд із районів Краматорська і Слов’янська по тилам російських військ і бойовиків, в ході якого ворог поніс значні втрати в особовому складі, озброєнні і техніці. Було зупинено просування бойовиків. 19-й територіальний батальйон в зоні АТО зайняв першу лінію оборону для недопущення розвідувально-диверсійних груп сепаратистів, а також для утримання встановлених під час рейду позицій.
    Проблеми з’явились ще до від’їзду в зону АТО, Наталя Володимирівна згадує слова чоловіка: «Техніка жахлива, автомашини без гальм. Коли виїжджали в АТО – грошей не заплатили, а бронежилети привезли тоді, коли бойовики з «Градів» повним ходом обстрілювали позиції. Половина особового складу втекла з передової – дезертирувала. А Глібу з травмованою ногою офіцерська честь не давала навіть думки покинути позиції та товарищів».
    Батальйон 5 вересня прибув на місце дислокації – район Гранітне – Старогнатівка – Тельманово. Бійці намагались окопатися, та де там – на кам’янистому ґрунті. Приїхали на порожнє місце – митись немає де, випрати білизну й одяг неможливо, туалетів теж нема.
    Підрозділи 19-го батальйону розташовувались недалеко від Донецька. Позиції були всього в декількох кілометрах від сепаратистів, обстріли артилерії бойовиків і прольоти безпілотників під час так званого «перемир’я» тут були звичною справою. Але й під обстрілами потрібно було налагоджувати окопний побут, а також ліквідувати ДРГ, які постійно лізли. І ось тут велику роль відіграв скрупульозний, навіть педантичний характер Гліба Миколайовича як заступника комроти. Кому що видано, яка зброя – все розписано в блокнотах. Як ця його риса потім допомогла багатьом людям!
    Та випробовування на цьому не закінчились. 13 вересня близько 80 бійців самовільно покинули поле бою, оголивши лінію захисту і кинувши зброю і бойових товаришів, повернулись в Миколаїв. Залишилось 33 чоловіка, серед них був і Гліб Григораш, які 2 тижні утримували оборону від супротивника, поки на допомогу не прийшли «морські котики». При цьому бійці, що залишились не тільки змогли відбити напад, але й заробити славу «шаленого» батальйону.
    На другий день, 14 вересня, ворог організував бійцям, які залишились, засідку. Вони аж ніяк не очікували спротиву. 3 із 4-х танків терористів бійці спалили. Потім витримали ще два бойові зіткнення, знищили всіх терористів у засідці, придушили всі вогневі точки ворога. І це взагалі без важкого озброєння! Саме після цього сепаратисти назвали їх «шаленими».
    Гліб Миколайович Григораш загинув 13 жовтня 2014 року під Білокам’янкою, перебуваючи у групі прикриття розвідувальної групи, він натрапив на розтяжку. Загинув так, як жив – відповідно до своїх принципів. Адже Гліб міг нікуди не іти, залишитись, направити замість себе іншого, він – заступник командира роти…
    Кожну мить щасливого сімейного життя пам’ятають дружина Наталя, доньки Анна та Ксенія. Старша донька Анна - студентка Національного кораблебудівного університету ім. адмірала Макарова, навчається на 3-му курсі за спеціальністю «Авіа- та ракетобудування», а молодша Ксенія, ще навчається в середній школі.
    Указом Президента України Гліб Миколайович Григораш був нагороджений посмертно орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня.
    Чомусь не полишає почуття гіркоти. Хотілось би побачити меморіальну дошку Герою на його рідній школі. І пам’ятний знак Герою на кладовищі в Матвіївці, де він похований. Але головне – більше уваги і допомоги сім’ям загиблих Героїв.

Макарчук С.С.