Десантник. Миротворець. «Кіборг»
Так уже склалося в житті суспільства, що чим далі події в часі, тим об’єктивнішу і повнішу ми можемо дати їм оцінку, визначити їх зміст і значення. На жаль, зрозуміти духовний світ людини, з якою жили поряд, усвідомити її значимість для нас ми можемо тільки тоді, коли вона відходить у вічність. Це повною мірою стосується Віктора Сергійовича Ковальчука.
Віктор народився в с. Дубівка Горностаївського району Херсонської області 28 квітня 1984 року, був у сім’ї старшим сином. У рідній Дубівці закінчив 9 класів і вступив до Каховського державного аграрного технікуму. 2003 року був призваний на строкову військову службу, яку проходив у місті Павлоград Дніпропетровської області, в/ч А3024 Внутрішніх військ України.
Віктор з дитинства мріяв бути військовим, передивлявся фільми про десантників, тому не вагаючись у 2005 році підписує контракт для подальшої військової служби у місті Миколаєві на посаді командира аеромобільного відділення в 79-й окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України.
Уже перебуваючи на контрактній службі в Миколаєві, з 2008 року навчається на заочному відділенні Миколаївського національного університету ім. В. О. Сухомлинського на факультеті фізичного виховання, який успішно закінчує у 2013 році. Жагу до навчання, любов до книги Віктор проніс через усе своє таке коротке життя.
Під час проходження служби Ковальчук Віктор Сергійович зарекомендував себе з позитивного боку, дисциплінований, вимогливий старший сержант. Старанно виконував накази командирів. Відмінно володів своєю штатною зброєю і тримав її в належному стані. Пізніше, вже знаходячись під обстрілами терористів, за характером вибухів чітко визначав, з яких видів озброєнь випущені снаряди та міни.
Показником високого професіоналізму Віктора Ковальчука є той факт, що його серед кращих десантників у 2009 році в складі миротворчого контингенту направляють до Ліберії, а в 2010–2011 роках він знову в миротворчих силах у ще одній «гарячій» точці – Косово.
У Миколаєві в серпні 2013 року Віктор познайомився з майбутньою дружиною – Іриною, а вже 25 січня 2014 року Віктор та Ірина офіційно взяли шлюб. Чоловік мріяв про народження донечки. І 21 серпня 2014 року в родині сталася найщасливіша для Віктора подія – народилась донька Лілія.
Ірина розповідає, що Віктор був захоплений улюбленою справою. Навіть старші за званням звертались до нього за порадою. Показовим у цьому відношенні є те, що коли в 2009 році були зйомки фільму про повітряно-десантні війська, то телевізійники запропонували для участі в них саме Віктора Ковальчука. За час проходження служби виконав програму стрибків з парашутом із вертольотів та літаків ВТА. Неодноразово брав участь у ротних, батальйонних та командно-штабних навчаннях «Реакція – 2005», «Чисте небо – 2006». На навчаннях миротворців у Німеччині перед учасниками була поставлена надзвичайно складна задача – стрибки з парашутом над невідомою територією. За 10 років контрактної служби Віктору було присвоєно звання «Парашутист-відмінник». Усього ж він здійснив 56 стрибків. Має почесний нагрудний знак «Воїн-миротворець».
На жаль, довго насолоджуватися сімейним щастям та улюбленою роботою не судилось. У березні 2014 року в сім’ю Віктора та Ірини прийшла війна. Ірина згадує те, як він сильно любив сім’ю, доньку, як хотів захистити їх, захистити Батьківщину.
Спочатку підрозділ 79-ї бригади, в якій служив Віктор Ковальчук, був перекинутий на кордон з Кримом – адже було невідомо, з якого напрямку ворог завдасть удару.
Далі бойовий шлях бригади проліг на Схід. Спочатку був штурм Червоного Лиману, потім – Ізюм, Слов’янськ, Краматорськ. У районі Ізварине – Савур-Могила йшли запеклі бої з терористами. Підрозділи бригади потрапили в оточення. Службу довелось нести в надважких умовах: не було продовольства, медикаментів, води – її доводилося брати з джерела.
Підрозділ старшого сержанта Віктора Ковальчука забезпечував вихід оточених бійців та виведення техніки. Лише 9 серпня бійці з боями вийшли з оточення.
Навіть у цьому пеклі Віктор думав про сім’ю, заспокоював вагітну дружину. Казав, що все в них добре.
Потім була коротка відпустка. Народження донечки.
На запитання Ірини, чи може він залишитися і не йти на фронт, Віктор говорив: «Там мої друзі гинуть. Я не можу кинути хлопців!» Йому ось-ось повинні були присвоїти звання лейтенанта.
Уже 22 вересня Віктор Ковальчук знову на передовій. Друга ротація розпочалась у Краматорську, де знаходився штаб АТО, а потім з жовтня – аеропорт Донецька. Ірина навіть не знала, що Віктор саме там. Коли в телефоні вона чула вибухи, Віктор заспокоював: «Не хвилюйся – ми в Пісках. А вибухи – це навчання». 30 жовтня 2014 року був останній дзвінок до дружини і були сказані останні слова Віктора: «Чекай. Скоро буду вдома!» А наступного ранку Віктор загинув від осколкового поранення в голову при обороні аеропорту Донецька (диспетчерська вежа), героїчно накривши собою гранату, чим врятував життя своїх побратимів…
Особистість, як мозаїка, складається з висловів, уподобань, вчинків. Що можна сказати в цьому відношенні про Віктора? Люблячий, спокійний, врівноважений. Але за цим спокоєм – сильний, вольовий характер. Підтримував батьків, піклувався про молодших братів, любив свою сім’ю. Коли дружина була вагітною, не дозволяв їй дивитись новини. І оптимізм – у нього все і завжди було добре. Горою стояв за друзів, бойових побратимів. Ще з червня 2014 року Віктор рятував молодих бійців. А ще про духовний світ цієї людини – любив спорт, книги, передивився всі, які тільки можливо, історичні фільми.
Віктор побував у різних «гарячих» точках планети, брав участь у миротворчих операціях, а загинув на рідній українській землі, в Донецькому аеропорту, відстоюючи незалежність України від східного сусіда-агресора. Йому виповнилося лише 30 років. Батьки втратили одного з чотирьох синів, удовою залишилася молода дружина, а сиротою – двомісячна донька.
Найбільший смуток викликає те, що донька Лілія вимовила слово «папа» вже після його загибелі. Найбажаніші слова в житті Віктор так і не почув. Здавалося б, разом з Віктором пішов із життя весь його багатий внутрішній, духовний світ. Але це не так – Герой житиме в своїй доньці, в пам’яті поколінь співвітчизників.
Такі воїни, як Віктор Ковальчук, «тримають наше небо». І поки ми їх пам’ятаємо, вони житимуть поруч з нами. Наші герої назавжди в наших серцях!
Указом Президента України від 4 грудня 2014 року Віктор Сергійович Ковальчук був нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Макарчук С.С.
